17 грудня 2020року
Урок
української літератури
Тема.
Сенс життя та призначення людини (за поезією
Василя Герасим'юка «Чоловічий танець»).
Мета
нашого уроку: ознайомитись з життям і творчістю В. Герасим’юка, здійснити
художній аналіз його поезії «Чоловічий
танець», визначити, як відтворено роздуми письменника про повноцінне буття
людини, розвивати пам’ять, увагу, вміння
виразно вдумливо читати поетичні твори, сприймаючи їх зміст, робити виважені і
ґрунтовні висновки, формувати світогляд; прищеплювати естетичний смак, любов до
краси поетичного слова.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Актуалізація знань
-Подумайте, про яку
людину говорять, що вона духовно багата?
Сучасна українська література побудована на
фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного світу.
Сучасну українську поезію творять представники різних поколінь.
ІІ. Оголошення теми уроку.
Запишіть тему та епіграф уроку в зошит.
Епіграф
В. Герасим’юк — аристократ української
поезії
І. Дзюба
Одне знаю напевно: справжня творчість
завжди існує в одному примірнику…
В. Герасим’юк
1. Вступне слово вчителя
Поезія — не просто слова, а стиль на землі. Але не кожен, хто береться за перо — Поет, і не кожен, хто має безліч видатних книжок, вартий називатися ним. В. Герасим’юк — сучасний поет, автор багатьох збірок, що завоювали велику прихильність читачів. Його твори у складній метафоричній формі виражають глибинний зв’язок із рідним краєм, містять роздуми про сенс людського .
2. Літературна екскурсія «Сторінками життя і творчості
В. Герасим’юка» Складаємо тезисний план до біографії В. Герасим’юка та записуємо у зошит. Можете послухати відео-презентацію :
Сторінка 1. Родина — репресовані
переселенці.
В. Герасим’юк народився 18 серпня 1956 р. в місті Караганді в сім’ї
репресованих Дмитра та Марії Герасим’юків, вивезених із рідного села Прокурава
у товарняках, під конвоєм, разом із тисячами інших «пособников бандитских
формирований». За три роки до народження Василя його батьки
«погодилися» на довічне поселення в Казахстані, що й засвідчили підписами на
паперах, які лягли в картотеку каральних органів. Про знайомство родин своїх
батьків сам Герасим’юк розповідає: «Ось візьмемо мій вірш «Родинна хроніка»,
там написано все, як відбувалося насправді. Як моя бабця — мати батька —
познайомилася з моєю мамою. У Карпатах вони жили на різних верхах, а у тому
бараці вийшло, що одні нари були зверху, а другі знизу. І ось на нижніх — мій
батько зі своєю матір’ю, вони потрапили туди через батькового брата, а на
верхній — моя бабуся, моя мама і ще її молодша сестра спали…»
Один із Василевих
дідів був командиром українських січових стрільців, інший — командиром УПА.
Останній упродовж певного часу відбував ув’язнення в одному таборі з Йосипом
Сліпим. «Але після сенсаційного двадцятого партз’їзду ситуація в імперії почала
дещо змінюватися, і я з батьками повернувся в Україну,— згадує поет.— Як мені розповідали,
я сильно хворів. До інших хвороб долучився коклюш. Я не міг спати, задихався
від кашлю. Тоді мати брала мене на руки і виносила вранці на берег гірського
потоку. Там я засинав. Після обіду йшла зі мною до смерекового лісу. Настояне
на хвої гірське повітря вливалося в мої дитячі груди, і кашель потроху
відступав. Отак материнська любов і Карпати врятували мене від смерті».
Сторінка 2. Формування
майбутнього поета
У селі Прокурава на
Косівщині Івано-Франківської області минули дитячі літа Василя. Саме тут
споконвіку жили митці — живуть вони там і сьогодні — різьбярі, музики,
вишивальниці, ткачі, кушніри… Біля Прокурави розкинулися Брустури, де можна
почути найкращу на Гуцульщині троїсту музику; тут не тільки грають, а й самі
роблять інструменти, які розмовляють усіма голосами Карпат. Нема сумніву, що
художнє світобачення В. Герасим’юка виникло в голосах брустурських цимбалів і
прокуравських сопілок, у дивах гуцульських килимів і вишиванок, у загадковому й
щемливому світі нашого карпатського народного мистецтва. Як говорить поет, його
дід «птиці вирізьблював», а мати вишивала «стрімкі узори».
Писати Герасим’юк
почав ще в шкільні роки. Його вірші потрапили на сторінки літературних
журналів, швидко привернули увагу читачів. По закінченні філологічного факультету
Київського державного університету ім. Т. Шевченка Герасим’юк працював
у видавництвах
«Молодь» і «Дніпро». Перші поезії митця хвалили і вчителі Коломийської
середньої школи, де навчався Василь Дмитрович, і працівники місцевих газет.
Митець ніби народився з тривожною недовірою до свого таланту, він нестанно
шукав, як йому здавалося, нового вияву для своїх задумів. Поету болить доля
високого мистецтва, серед якого зростав
і ціну якому розуміє.
Тому, намагаючись збагнути таїну килимів Параски Танасійчук (таємниче мистецтво
народної майстрині, гуцульської чаклунки стало символічним народженням
ліричного героя, його душі, світогляду, ставлення до життя і сприймання
краси) чи возвеличити
подвиг майстра, що зробив дерев’яний літак і розбився на ньому, заявляє: Я
напишу такі вірші, від яких всохнуть руки гуцулові, якщо він робитиме 50
сувенірів щодня!
Сторінка 3. Творчий
доробок письменника
Закоханість у
Гуцульщину відчувається в кожному вірші В. Герасим’юка. З тієї закоханості він
постає як творець, саме вона формує незалежність його поетики. Формування
особистості відбувалося у рідному краї, де поєдналися язичництво і
християнство, які письменник у своєму духовному досвіді не відділяє. «Смереки»
(1982) — перша поетична збірка, у якій він чинив власне першовідкриття Карпат
як світу особливого співжиття природи й людини.
«Потоки» (1986). Назва збірки не довільна: потоки — одна з тих стихій, що
творять величний, грізний і очисний космос Карпат («високі потоки» — символ і
нещадної, і життєдайної плинності й безупинності, неминущості минущого).
«Космацький узір» (1989). У ній знайшло вихід і те, що нагромаджувалося в
душі, планувалося раніше, відлунюючи розкиданими в просторі голосами,— і те, що
визрівало в атмосфері суспільного піднесення 80-х.
«Діти трепети» (1991)
— найдраматичніша збірка у творчій спадщині В. Герасим’юка минулого
десятиліття. До неї ввійшли вірші, писані переважно в період піднесення
національно-демократичного руху, коли складалися передумови для здобуття омріяної державної
незалежності України.
«Осінні пси Карпат»
(1999) — своєрідний підсумок творчого шляху поета.
Збірка мала підзаголовок «Із лірики 80-х», хоча містила дещо із 90-х.
«Серпень за старим
стилем» (2000) — своєрідне доповнення до «Дітей трепети», як повернення до себе
молодшого.
«Поет у повітрі»
(2002) — вершина свого самовираження поета — його свободи. За цю збірку В.
Герасим’юк одержав національну премію України ім. Т. Шевченка.
«Була така земля»
(2003) — назву до цієї збірки взято із вже раніше створеної — «Потоки», нове
зібрання твору дещо розширено: як утрату не лише традиційних уявлень, а й
самого світу, що ці уявлення породжував.
«Папороть» (2006) — ця
книжка складається з двох розділів. Перший — «Суха різьба» — поезій останнього
часу. До другого — «Чорні хлопці» — увійшли окремі твори і фрагменти з
написаного переважно в останній чверті минулого століття.
Сторінка 4. Особливості творчої майстерності
Поетичний світ В. Герасимка відбиває нерозривний зв’язок автора з його
рідним краєм — Гуцульщиною. Митець звертається до різних проявів народного буття.
Його захоплює духовна краса українських горян, він переймається їх проблемами,
намагається
зазирнути в глиб
народної душі. У цьому поетові допомагає добре знання народних звичаїв,
вірувань. У творчій манері митця відчувається бажання поєднати досвід духовного
життя українського народу із загальнолюдськими культурними надбаннями. Поезії
митця засвідчують його значний інтелектуальний потенціал, схильність до
філософських роздумів. Характерною рисою художніх пошуків Герасим’юка виступає
поєднання християнської духовності з давніми гуцульськими віруваннями.
Поет виступив
продовжувачем традицій верлібру в українській літературі, показав себе у цьому
справжнім майстром. До нього верлібр з успіхом використовували Леся Українка,
І. Франко, П. Тичина, М. Рильський, інші відомі митці слова. Саме верлібр
якнайкраще підходить для відтворення самобутнього світобачення Герасим’юка,
тісно узгодженого з прадавніми гуцульськими уявленнями про людину й довкілля.
Змальовуючи глибинну єдність свого ліричного героя з людьми, звичаями, природою
гуцульського краю, Герасим’юк утверджує думку про особливу роль, яку в житті
кожного відіграє мала батьківщина. Нерозривний зв’язок із
родовою традицією зовсім не заважає йому вільно почуватися у світовій культурі.
Звертаючись до світових образів та мотивів, поет оригінально й художньо
переконливо
розкриває їх нові
грані в національному і духовному.
Сторінка 5. Творчі здобутки. Діяльність триває…
В. Герасим’юк —
ведучий літературної радіопрограми «На межі тисячоліть». Разом зі своїми
співбесідниками розмірковує про сучасності,
сперечається, прогнозує, нагадує про наші духовні біди, думає над тим, як їх
позбутися. Бо вже сама назва радіопередачі мимоволі спонукає її «дійових осіб»
озиратися назад, підсумовувати, міркувати. Його співрозмовниками можуть бути
молодий скульптор, якого знають хіба що у вузькому колі професіоналів, і
священик із віддаленого села, про якого слухачі довідуються з передачі. Та
кожен, хто ступає «На межу тисячоліть», обов’язково непередбачувана людина,
особистість зі своєю моделлю світосприйняття і мислення. На першому
Всеукраїнському кінофестивалі у 1991 році показували фільм, знятий за сценарієм
Герасим’юка — «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали». Фільм замислювався під
іншою назвою: «Сорок сьомий». Саме тоді сотні УПА вели тяжкі
бої з військами НКВС у Карпатських лісах. Зокрема, і довкола Космача — одного з
найбільших українських сіл із 30 присілками.
В. Герасим’юк вважає,
що то був складніший і трагічніший період у житті нашого народу, ніж навіть
козацька доба. Звідки бралися сили, щоб чинити опір таким сильним і страшним
режимам, якими були гітлерівський і сталінський. Здебільшого то були сільські
хлопці й дівчата, які далі Косава чи Коломиї нічого не бачили. Платили своїм
молодим життям, щоб жила посеред нас, українців, ідея незалежності. Василь
Дмитрович створив у своїй поезії власну абетку символів, вичитавши їх у
чотирьох стихіях. Стихія повітря — це там, де перебуває поет, це наш теперішній
час. Слово — теж стихія, поезія — спільна мова минулого й майбутнього. Абетка
символів В. Герасим’юка: Віра, Характер, Вірші, Мова, Мати, Світогляд, Стихія,
Авторитет.
В. Герасим’юк —
лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка 2003 р., літературних
премій ім. П. Тичини, В. Свідзинського, премії «Князь роси» ім. Тараса
Мельниченка та ще кількох престижних відзнак. Він член НСПУ й АУП. Його поезія перекладена 20 мовами світу..
Слово вчителя.
Ще декілька слів до портрета поета
У поета свій погляд на світ, на
місце справжньої людини у ньому. У нього своя філософія, яка ґрунтується на
загальнолюдських засадах, на осмисленні минулого, і баченні майбутнього. А
філософія вивчає основи буття. Отже, Василь Герасим'юк вивчає світ у його
поєднанні автентичності з сучасністю.
3. Опрацювання ідейно-художнього змісту поезії В. Д. Герасим’юка «Чоловічий
танець».
Аркан - гуцульский танець (Малинка Микола, 1957)
3.1. Виразне і вдумливе читання вірша з підручника.
Слухання поезії:
3. 2.Визначення теми та ідеї твору Записати у зошит:
Тема: відтворення
особливостей чоловічого танцю у формі аркану, що перетворюється на таємничий
ритуал.
Ідея:
возвеличення чоловічого танцю як стихії родової єдності.
Основна думка: Щоб не випасти із цього
грішного світу, / хоч раз / змішай із ближніми / піт і кров.
Жанр: поезія-замовляння.
Форма вірша: верлібр.
3.3 . Визначення художніх особливостей
Художні особливості твору.
Рубрика «Скарбничка теорії літератури». Повторимо:
§
Верлібр,
або вільний вірш — один із видів віршів, ритмічна єдність яких ґрунтується на
відносній синтаксичній завершеності рядків (речень) та їх інтонаційній
подібності. Верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну кількість
наголосів, довільно розташованих. Не використовує рим, тому не поділяється й на
строфи.
§ Епі́тет — один із основних тропів
поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису предмета чи явища. Як епітети переважно вживаються
прикметники.
§ Метафора - перенесення властивостей
одного предмета на інший за принципом їхньої подібності.
§
Алюзія — художньо-стилістичний прийом; натяк,
відсилання до певного літературного твору або історичної події.
§
Екзистенція
(від лат.— існую) — внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в
людському «Я», унаслідок чого вона є конкретною, неповторною особистістю.
Повтори: «Хоч раз…»,
«як тяжко», «ти…»
Епітети: «древнє
чоловіче коло», «найтісніше заповітне коло», «грішний світ».
Метафори: «коло тяжко
рветься», «мертво стиснувши долоні інших», «щоб не випасти із цього світу».
Звертання: «Сину
людський».
4. Робота над змістом вірша. Бесіда за питаннями.
Усно дайте відповіді на питання:
§
Які обов’язки покладаються на чоловіка як
«сильну» стать у родині, у суспільстві?
§
Що таке аркан? Для чого він використовується?
§
Що вам відомо про гуцулів?
§
Про яке «древнє» чоловіче коло зазначає поет?
§
Чому танець чоловічий тяжкий? Що він уособлює?
§
Що почуває людина, коли поруч з нею є побратими,
однодумці, ті, хто здатен її зрозуміти, підтримати тощо?
§
Яким чином у поезії утворюється заповітніше
коло?
§
У чому полягає особливість цього танцю?
(«…обхопивши руками плечі двох побратимів, / мертво стиснувши долоні інших, / і
тоді в заповітному колі / ти протанцюєш під безоднею неба / із криком
по-звіриному протяжним»)
§
З якою промовою автор звертається до майбутніх
чоловіків?
§
Про яких двох розбійників зазначає В. Герасим’юк
наприкінці твору?
§
Що свідчить про національний колорит танцю? За
яких умов він виконується на
Гуцульщині? Для чого автор вкладає філософський смисл у ритуал танцю?
§
Якими ви уявляєте його учасників?
§
З чим асоціюється цей ритуал у свідомості автора
поезії?
5. Складання асоціативного образу (Ти) за допомогою змісту тексту.
Запишіть у зошит
Ти:
§
«мусиш танцювати аркан»;
§
«повинен відчути «древнє» чоловіче коло»;
§
«стать у це найтісніше коло»;
§
«протанцюєш під безоднею неба»;
§
«змішай із ближніми піт і кров».
Врешті-решт: стаєш у чоловіче коло, готовий до цього
древнього танцю.
6.Закріплення вивченого матеріалу
Запитання до учнів
- Яким постав перед вами поет?
- Яким ви вбачаєте справжнього чоловіка?
Чоловік — сильний — мужній — відповідальний за родину,
її благополуччя — витриманий — вимогливий до себе — терпеливий — …
VІІІ. Домашнє завдання
Вивчити вірш «Чоловічий танець» напам΄ять. Надішліть відео-декламацію
вірша учителеві в особисті повідомлення 22грудня2020року до 9 години ранку.
